Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
0 800 305 007
безкоштовна гаряча лінія
приймальна комісія
+38-067-406-53-92
+38-097-739-54-85
відділ оргроботи
+38-067-503-64-52
+38-067-328-28-22
відділ обліку
+38-067-500-68-36
м. Київ, вул. Львівська, 23Google map
office@uu.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00
Група: Соціальні акції

33 роки трагедії

Катастрофа на ЧАЕС безпосередньо торкнулася моєї родини.

Мій двоюрідний дядько Титенок Микола Іванович був одним із тих 5-ти Героїв Радянського Союзу, хто тушив пожежу у перші хвилини після вибуху. Отримав тоді величезну дозу опромінення і помер через 2 тижні у лікарні. Посмертно отримав багато нагород. У тому числі «Золоту Зірку» Героя України.

Моя вже покійна бабуся Олександра – ліквідатор 1-ї категорії. Померла від наслідків цієї трагедії, перенісши 2 інсульти.

Мій уже покійний дідусь Іван – ліквідатор 1-ї категорії. Працював водієм, і я пам’ятаю, як маленькою разом із ним їздили у Чорнобиль і возили на КАМазі щебінь у Прип’ять.

Він також загинув від наслідків цієї катастрофи – від раку легень.

Того містечка, в якому народився та виріс мій батько Віталій Давиденко, вже немає на карті України, бо воно знаходиться у 30-кілометровій зоні…

У цьому містечку поховані моі пращури. І колись, до трагедії, у ньому вирувало життя.

Сьогодні, у День жалоби і скорботи, просто хочу викласти декілька світлин із закритої для в'їзду зони – колишнього смт Поліське, що на півночі Київщини над річкою Уж.

Зверніть увагу на фото із меморіалом «Чорнобильський дзвін». Він нагадує, що люди про відселені містечка не забули. Мародери вивезли все, що тільки могло монетизуватися. Серед цього – і вкрадений дзвін...


Підрозділ: Вінницький соціально-економічний інститут

до списку новин